Тейлор Буонокор Ґутрі, автор цієї статті, вважає своєю місією допомагати людям навчатися, зростати і змістовно спілкуватися один з одним. Вона часто виступає експертом ініціативних груп по управлінню та розвитку талантів в приватних і громадських секторах, а також в некомерційних організаціях. Її творіння – гра Convers(ate), яку використовують на святкових заходах професійні організатори та звичайні люди. Картки у цій грі запалюють глибокі думки і цікаві розмови, завдяки чому проект став відомим в різних країнах. Тейлор – завзята мандрівниця, тому в цій статті вона ділиться досвідом про те, як можна свій день зробити трошки яскравішим і більше схожим на подорож.

Яка частина подорожі – ваша улюблена? Серйозно, якщо от зупинитися і задуматися на хвилинку, що саме вас зачаровує?

Можливо, це хвилююче передчуття перед новими місцями, коли ви сідаєте в літак, поїзд чи авто? Або шанс зустріти цікавих людей? Насолода від нових смаків та незнайомих видів? Чи досвід пізнання іншої культури – нагода, що буває раз у житті?

Для мене це – поєднання одразу всього.

Aле найбільше я обожнюю в подорожі те, як я себе під час неї почуваю.

Мандруючи, я стаю допитливою. Неупередженою. Дружньою. Я з ентузіазмом розмовляю з іншими людьми, ставлю запитання, намагаюся зрозуміти світ навколо себе. Через це я почуваюся новачком, готовим відкривати світ заново, повністю залишаючись собою.

За останні десять років я досить довгий час прожила в чотирьох країнах, на чотирьох континентах. Я також відвідала неймовірну кількість інших країн в поїздках для бізнесу чи задоволення. По суті, я скористалась усіма можливостями відвідати нове місце. Все почалося з семестру за кордоном під час коледжу, і продовжилося ще одним роком після випуску. Це було задовго до того, як організації на кшталт Remote Year об’єднували мандрівників, що одночасно відкривають інші місця, в одну спільноту. Тож я створила свій власний маршрут і занурилася в подорож по двом країнам впродовж року. Саме цей досвід в моєму житті найбільше мене сформував як особистіть. Повернення додому після такого року було складним. Просто неймовірний контраст між повною зайнятістю подорожами та звичайною роботою з восьмої ранку до сьомої вечора.

З того часу я вийшла заміж і народила двох доньок. Я обожнюю проводити час з родиною. Я все ще інколи йду в дослідницькі походи, але зараз мої подорожі значно скоротилися і стаються рідше. Звичайно, інколи частина мене жадає повернутися до захвату від посадки на літак; до можливості запитати офіціанта про його улюблену страву іншою мовою; до полювання за скарбами на маленьких вуличках; до вивчення крихт-підказок, залишених іншими мандрівниками…

І це натяк від життя, що час знову звернутися до своєї допитливості, дружелюбності, та відкритися новому, стати собою – незалежно від того, де я зараз. Тож крізь роки я навчилася навмисно вплітати дух подорожі у візерунок своєї повсякденності.

Ось що в мене виходить на практиці.

Я говорю «доброго ранку»

Вранішні вітання з незнайомцями здаються застарілою традицією, особливо в великих містах. Але саме в них можна знайти радість, задоволення і відчуття єдності. Адже це найпростіший спосіб встановити зв’язок, особливо з незнайомими людьми. Коли я жила в сільській місцевості Танзанії, у них традицією було вітати всіх, кого зустрічаєш на шляху до школи чи на роботу вранці. Цей ритуал був прекрасним: ти не просто проходиш повз когось, ти маєш побачити кожного. Звичай і досі зі мною.

Минули роки, і зараз в Нью-Йорку я з посмішкою бажаю доброго ранку всім у транспорті. Дехто не знає, як на мене реагувати, але частина відповідає взаємністю, і в їхній усмішці я можу прочитати: «Ого, а це приємно». Мені також завжди приємно. Тож наступного разу, коли ви замовлятимете щось у кав’ярні, або ж зловите погляд прохожого по дорозі на роботу, зазирніть у їх очі та побажайте доброго ранку.

Я намагаюся обговорювати (і вивчати) дійсно важливі речі

Час під зоряним небом посеред Серенгеті та спостереження за безкраїми полями Тоскани природньо надихали мене говорити на «великі» життєві теми. Не знаю, як ви, але я не відчуваю потягу вести такі розмови за переглядом стрічки на Фейсбуці. Все ж, за невеликих зусиль, ви зможете додати і цю частину подорожі до вашої буденності за обіднім столом.

Почніть з уваги до чудових речей, що вас оточують. Кілька тижнів тому ми з чоловіком насолоджувалися вечерею на нашому внутрішньому дворику, коли почали з’являтися світлячки. Я спостерігала за ними і відчувала дитячий захват. Це було неймовірно схоже на відчуття під час подорожі. Мені всього лиш варто було звернути увагу на світ навколо, побачити магію в моєму власному дворику.

На додачу до спостережень, я все більше запалюю іскру для вдумливих розмов. На наших вечірніх зібраннях я відкриваю якусь «велику» тему для дискусій і намагаюся залучити всіх за столом до обговорення цієї теми. Саме така практика надихнула мене з друзями на створення Convers(ate), щоб обговорення цікавих питань було простішим для інших.

Я підтримую неупередженість думки про людей та їх погляди

Коли подорожуєш до іншої країни, зустрічаєш когось нового, дуже рідко можна відразу зрозуміти їх соціально-економічний статус, належність до племені чи будь-якої іншої групи. В Кенії, де я працювала кілька років, я була абсолютно сліпою щодо визначення належності до племені, яка для кенійця була очевидною, як за зовнішністю, так і за прізвищем. Один з моїх кенійських колег якось сказав, що це, мабуть, дуже визвольне відчуття – нічого не знати ні про кого. І це правда, адже я відчувала цікавість до вивчення кожного і свободу розмовляти з усіма.

Зараз у моїй рідній країні, Сполучених Штатах, зростає політичне напруження, через що зберегти неупередженість думки надзвичайно важливо. Коли я подорожую і зустрічаю людину з іншими політичними поглядами, я скоріше за все почну ставити запитання та дізнаватися більше, уникаючи спокуси відразу готувати відповідь і спростовувати її аргументи. Тож вдома я намагаюся свідомо підтримувати таку ж відкриту атмосферу та бажання запитувати і досліджувати світ, з якого інша людина прийшла до мене.

Я дотримуюсь політики відкритих дверей

Подумайте, як часто ми випадково зустрічаємо знайомих впродовж тижня чи місяця. Я говорю про зіткнення, що сталися через щасливий випадок, та привели до приємної розмови чи навіть імпровізованих спільних планів. Для мене шанс такої випадковості значно знизився після переїзду з гуртожитку до великого міста. І так було аж до початку мого життя за кордоном, де я часто знаходилася поруч з такими ж мандрівниками. Пам’ятаю, як весело було інколи побачити знайоме обличчя в неочікуваному місці та перетворити цю зустріч на похід до кав’ярні за цікавою розмовою.

Неможливо такі зіткнення створити штучно, але додати можливості для спонтанних зібрань чи зустрічей – можна. Саме так, як це відбувається під час подорожей. Це стало причиною політики відкритих дверей в нашому домі: будь-хто є бажаним гостем, в будь-який час. Я обожнюю, коли люди зазирають до мене, просто щоб привітатися. Для мене це не втручання в особистий простір, а запрошення стати спільнотою. Так ми відчуваємо зв’язок і здобуваємо нових друзів.

Як ви плануєте маршрут для пригоди, так можна планувати і перенесення духу подорожі в вашу буденність. Вписувати допитливість, неупередженість та захват, які, по-моєму, і втілюють досвід мандрів. Мої найкращі практики пов’язані з моїми найкращими спогадами – так, скоріше за все, станеться і у вас.

Тож якщо в дорогу ви вирушите не так скоро, а життя вже хочеться трохи розворушити, – що завжди відбувається під час поїздок – спробуйте скористатися порадами. Просто пошукайте власні відповіді на запитання: що для вас втілює дух подорожі? Яким чином це поєднати з вашою повсякденністю?

Джерело: https://remoteyear.com/blog/how-to-feel-the-spirit-of-traveling-every-day

Переклала Анастасія Рибакова для RemoteWorkUA